Усна народна творчість подолян наприкінці ХVІІІ – в першій половині ХІХ ст. як етнонаціональний чинник

Анотація

У статті зроблено спробу представити широкий спектр умов,
в яких опинилася культурна сфера Поділля після його включення до
складу Російської імперії. Підкреслено, що самодержавство поста-
вило за мету стерти ментальні межі між українцями і росіянами,
що виразилося в розгортанні гоніння на культуру та духовність ко-
рінних мешканців. Це спричинило, з одного боку, втрату динамізму
в їх розвитку, з другого – викликало локалізацію подільських хліборо-
бів на усній народній творчості та посилення її ролі у захисті істо-
ричної пам’яті і творенні колективної національної ідентичності.
На прикладі Подільського краю з’ясовано розмаїття тематики,
жанрові особливості, глибину та якість змісту, незбагненну і не-
зрівнянну красу й простоту поезії народних пісень, казок, легенд,
інших форм народної творчості як важливих засобів збереження та
відстоювання автентичності і осібності українців, котрі складали
абсолютну більшість дедалі зростаючого поліетнічного населення.
Зазначено, що в селянському середовищі міцними залишались
сімейно-родинні зв’язки, рясно наповнені звичаями та обрядами
з широким застосуванням усної народної творчості, що супроводжувала подолян від їх народження і до останнього подиху. Жоден
родинний захід: родини, хрестини, весілля, проводи рекрутів,
похорони тощо не обходилося без колоритних народних пісень, веснянок, гаївок, колядок, щедрівок, дум.