Українське парагромадянське селянське суспільство на початку ХХ ст.: самоврядні інституції

Анотація

У статті на основі аналізу історичного матеріалу визначено
та проаналізовано організаційні форми самоврядування україн-
ських селян в умовах активізації суспільно-політичного життя та
аграрних перетворень на початку ХХ ст. Підтверджено, що жит-
тя українських селян, зокрема поступова капіталізація, попри
циклічні коливання та аграрне перенаселення в багатьох регіонах
станом на 1917 р. мало низку позитивних тенденцій. Сільська
громада була ключовим багатофункціональним соціальним інсти-
тутом українського парагромадянського селянського суспільства,
важливою одиницею взаємодії між селянами. У роки визвольних
змагань на селі функціонували різні структурні утворення, ре-
організовані земські органи влади, загальноселянські організації
«селянські спілки», сільські комітети, ради селянських депутатів,
громади та сходи. Саме Директорія ключовою одиницею самовря-
дування на селі визначила громади, а віче-сход – розпорядчим орга-
ном громад. У розрізі загальних процесів суспільної еволюції, зокре-
ма функціонування самоврядних інституцій на селі, можемо го-
ворити про формування важливих елементів парагромадянського
селянського суспільства.
Більшовики намагалися активно використовувати громадсько-
політичні організації як політичний елемент здійснення своєї дик-
татури. Селянам-господарям протягом 1920-х рр. частково ще
вдавалося впливати на вибори на місцевому рівні. Базовою органі-
заційною формою диктатури пролетаріату на селі мали стати
сільські ради, які до 1927 р. більшість українських селян іденти-
фікували як місце «видачі довідок». Збільшення повноважень сіль-
ських рад після 1928 р. змінило ситуацію, сільради як низові органи
влади еволюціонували від органів місцевого самоврядування в 1917-
1920 рр. до органів диктатури пролетаріату та повністю керо-
ваного партією органу на початку 1930-х рр. Громада та сход віді-
гравали важливу соціально-економічну роль на початку 1920-х рр.
Про це свідчить частота скликань сходів, їхня чисельність, ак-
центування уваги більшовиків на роботі партійців із селянами
після або під час проведення сільських сходів. Органами «керованої
народної демократії», окрім сільських рад, слугували й громадські
об’єднання (класові спілки), зокрема селянські товариства – комі-
тети взаємодопомоги. На СТВ, які користувалися підтримкою
значної частини селян, наприкінці 1920-х рр. було покладено не
властиві їм функції, які вже виконували сільради та комнезами,
що призвело до втрати підтримки таких товариств з боку біль-
шості селян.
Становлення комуністичної системи завадило трансформації
українського парагромадянського селянського суспільства у гро-
мадянське, призвело до відриву України від європейської моделі по-
літичного й економічного розвитку, законсервувало процес появи
громадянського суспільства в Україні на довгі роки.