Внутрішня колонізація в Правобережній Україні наприкінці ХVІІІ – в першій половині ХІХ ст.

Анотація

У статті зроблена спроба осмислити і відтворити на сучасній
методологічній основі та залученні широкого кола наукової літера-
тури місце і роль внутрішньої колонізації на теренах Правобережної
України від часу її приєднання в 1793-1795 рр. до складу Російської
імперії до середини ХІХ ст. Підкреслено, що у вітчизняній і зарубіж-
ній історичній літературі ця проблема знайшла лише епізодичне
відображення в контексті політичних й соціально-станових пере-
творень або боротьби з феодально-поміщицьким свавіллям. Між
тим, регіон став об’єктом розгорнутої поміщицької, мануфактур-
ної, промислової, купецької, фінансової експансії.
В процес колонізації регіону були втягнуті не лише кріпос-
ні селяни, що, не витримуючи ненависний гніт і дедалі зроста-
ючу експлуатацію, масово тікали в інші краї в пошуках кращої
долі. Особливу зацікавленість у колонізації Правобережжя вияв-
ляло російське самодержавство, застосовуючи мобілізаційні та
репресивно-силові методи до міграції російських урядовців, цивіль-
них і церковних чиновників, нових власників помість, купців, робіт-
ників із середовища національних меншин та іноземних колоністів.
Царський уряд проводив масове переселення українських селян для
освоєння як південних і південно-східних українських, так і віддале-
них російських губерній. З іншого боку, це робили поміщики, зокрема ті,
що організовували в своїх маєтках промислове виробництво
й були зацікавлені в дешевій кваліфікованій робочій силі.

Наголошено, що посилення колонізації внесло в суспільне жит-
тя та економічний побут регіону новий фактор величезної важ-
ливості. Не тільки вирішувало економічні і політичні проблеми в
південно-західній окраїні імперії, а й істотно змінювало етнонаціо-
нальну та конфесійну палітру її населення.