СУЧАСНА УКРАЇНСЬКА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ ПРОЦЕСІВ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІЄТВОРЕННЯ: ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ КАНОН, МОДЕРН, МЕТАІСТОРІЯ

Анотація

В статті розглядаються примордіальні, конструктивістські та інструменталістські методології досліджень процесів українського націєтворення. Найбільше уваги приділяється методам історичних досліджень американського ученого Хайдена Уайта. Автор статті вважає слушним сприйняття Уайтом історії, як певного наративу, який визначає форму і структуру історичного тексту, надає історичним подіям того, чи іншого значення та змісту, зумовлюючи причинно-наслідковий та хронологічний «порядок» подій.

Автор статті погоджується з Уайтом у тому, що ґрунт історіографічних праць утворюють лінгвістичні тропи, які лежать безпосередньо під тим, що Уайт називає поверхнею історичного твору. Чотири головні тропи – метафору, метонімію, синекдоху та іронію він вважає основними прийомами, що зумовлюють як вибір лінгвістичних одиниць, так і їх об’єднання для створення фігур мовлення або думок. На думку дослідника, твердження Уайта про те, що всі види історичного дискурсу визначаються умовностями форми, у майбутньому суттєво вплине на підхід до історичних досліджень процесів українського націєтворення: історики не претендуватимуть на прямий доступ до «матеріалів», які укладають історичне поле, адже цей доступ є наперед зумовленим тропологічними діями мови. Замість того, щоб вважати репрезентації минулого фактуальними, маючи на увазі їх точну відповідність позатекстуальній «історичній реальності», автор статті услід американському історику, відзначає: історичні тексти створюються літературними тропами. У такий спосіб підривається стрижнева для традиційної історичної епістемології аристотелівська теорія відповідності, за якою істина є відповідністю наших знань дійсності.

Насамкінець автор статті робить висновки: методологія Хайдена Уайта дасть можливість піднести дослідження процесів українського націєтворення на новий якісний рівень і допоможе вирішити основні проблеми української історіографії доби українського націєтворення. Ключами до розуміння актуальних і своєчасних ідей ученого є наступні тези: перша – «минуле» не може бути осмисленим, якщо само по собі є простим накопиченням «станів речей та подій»; друга – мислення про світ має нараційний характер, а історична оповідь є лише способом тлумачення дійсності, способом упорядкування, організації та пізнання оточуючого світу; третя – історик перекладає «прозу» історичного минулого на «поезію» історіографії, а тропи служать йому за зручні способи трансляції; четверта – пізнання «минулого» можливе лише через мову, як різновид дискурсу, яка завжди означає більше, ніж буквальне мовлення, і має метафоричний характер; п’ята – історичні факти в жодному сенсі не є «даними», але є істориком установленими. «Факт» є лише твердженням про подію і в цьому сенсі він є явищем суто мовним; шоста – «факт» і «подія» належать до двох відмінних царин: «подія» – до минулого, а «факт» – до дискурсу; сьома – операція, яка перетворює «факти» на «події», є наративізацією або, іншим словом, «фікціоналізацією».